МИР КНИГИ

📗 Doc 1 - Чех Артем

Читайте бесплатно книгу 📗 Doc 1 - Чех Артем, жанра Современная проза. Вы можете прочитать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS в формате fb2, epub, txt, pdf на сайте mirknigi.net (MIRKNIGI) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название книги:
Doc 1
Автор книги:
Дата добавления:
10 январь 2023
Просмотров:
221
Читать книгу
📗 Doc 1 - Чех Артем
Вы автор книги?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

📗 Doc 1 - Чех Артем краткое содержание книги

📗 Doc 1 - Чех Артем - описание и краткое содержание книги, автор Чех Артем, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки mirknigi.net

Чех Артем — российский писатель, автор бестселлера «Док 1».


Нова книжка талановитого письменника А. Чеха сфокусована на внутрішньому світі молодої людини, яка ніяк не знайде точок зіткнення з оточуючим світом; він не має друзів, його зраджує кохана. Самотність героя стає настільки нестерпною, що для нього залишається тільки один вихід — розповісти про себе і свої почуття всьому світові — написати книжку.

Doc 1 читать книгу бесплатно

Doc 1 - читать книгу онлайн бесплатно, автор Чех Артем
Назад 1 2 3 4 5 6 ... 43 Вперед
Перейти на страницу:

<?xml version=“1.0” encoding=“utf-8”?> <FictionBook xmlns=“http://www.gribuser.ru/xml/fictionbook/2.0” xmlns:l=“http://www.w3.org/1999/xlink”> <description>

<title-info>

<genre>prose_contemporary</genre>

<author>

<first-name>Артем</first-name>

<last-name>Чех</last-name>

</author>

<book-title>Doc 1</book-title>

<annotation>

В основі «Doc 1» — реалії сьогодення, притомна історія з життя представників різних поколінь і продуманий сюжет. Молодий хлопець заходить у безвихідь — приходить до такої нестерпної самотності, позбавитися від якого можна, тільки виливши свій біль на папір. Трагедія Дюши полягає в тому, що він з дитинства вважав свої типові підліткові проблеми нетиповими, а себе — унікальними. Хлопчик виріс, комплекси залишилися. Це не киберпанк-литература і не книга про хакерів і програмістів, як може здатися на перший погляд. І навіть не історія любові — це історія самотності типової людини, яка закрилася від усіх, вважаючи себе унікальним без особливих на те причин.

</annotation>

<date>28.11.2013</date>

<coverpage>

<image l:href=”#cover.jpg”><coverpage>

<lang>uk</lang>

</title-info>

<document-info>

<author>

<first-name>rustyhead</first-name>

<last-name>oksana_podrez</last-name>

</author>

<program-used>Book Designer 5.0, Fiction Book Investigator, FictionBook Editor Release 2.6.6</program-used>

<date value=“2013-11-28”>28.11.2013</date>

<id>BD-FAEDB2-0B5A-A24B-BFA7-80FB-BB5C-BFAE24</id>

<version>1.0</version>

</document-info>

<publish-info>

<book-name>Doc 1</book-name>

<publisher>Фолио</publisher>

<year>2009</year>

<isbn>978-966-03-4744-1</isbn>

</publish-info> </description> <body>

<title>

Артем Чех

<empty-line/>

Doc 1

</title>

<section>

<title>

1998

</title>

<empty-line/>

<subtitle> *</subtitle>

<empty-line/>

<emphasis>У мене ніколи не виникало бажання написати історію свого життя.</emphasis>

Хоча ні, брешу — бажання виникало, та й повість, яку я збираюся написати, до мого життя має напрочуд пряме відношення. Тільки от <emphasis>історією мого життя</emphasis> назвати цю словесну нісенітницю було б необачною помилкою. Це лише фрагмент, вирваний з довжелезної мотузки, яку невблаганний Хронос розтяг уздовж усього призначеного мені відрізка безкінечності. Фрагмент незначний, навіть незначущий, і я вже взагалі не знаю, якого милого взявся за його висвітлення на папері, і от черв’ячок сумніву почав підточувати мої наміри продовжувати писати цей незначний і незначущий <emphasis>фрагмент історії мого життя.</emphasis> Але… але тим не менш…

Тільки почати було б доречним з самого початку — з імені.

Мене звати Дюшею. Дюша — це похідне від Андрія. У дитинстві я деякий час не вимовляв літеру «р», і коли мене питали: як же тебе звати, хлопчику, — я відповідав: Андюша. Моїм батькам, тоді ще закоханим один у одного, це сподобалося, й мене всім, з ким вони мене знайомили, представляли як Дюшу, і ніяк інакше.

До речі, про батьків.

Мої батьки — вони не дуже розумні, але освічені люди. Тато — диригент у міській філармонії, довгий час їздив Східною Європою з виступами, отримував навіть якісь гранти та дипломи, був стипендіатом багатьох європейських програм. З раннього мого дитинства привчав до музики і мене. Я годинами сидів за піаніно, вибренькуючи надскладні етюди. Мати моя філолог. Довгий час працювала коректором в якомусь літературному журналі, а потім стала викладати в дитячій школі мистецтв. Її коник — російська література. Моя мама — досить дивна жінка. Скільки я її пам’ятаю, вона могла годинами читати напам’ять різні прозові речі, незалежно від їхнього обсягу. Для мене завжди було загадкою, яким же треба бути шизофреніком, щоб вивчити таку нудоту, як «Острів Сахалін» Чехова. Весь. Напам’ять. Або цілі глави з «Жизні Кліма Самгіна» Пєшкова.

Мати моя страждала безсонням. Її не брали ані відвари з сон-трави, ані морфій, ані найсильніші пігулки, тому в її кімнаті всякчас до четвертої ранку горіло кармінне світло каганця, й вона напівпошепки перечитувала всю нашу мільйонотомну бібліотеку, починаючи від Карамзіна і закінчуючи Сорокіним.

Я виростав напівпсихом з розладженими струнами мозку, який у вісім років читав «Запіскі із подполья», що не могло не відіграти вирішальної ролі у будові підліткової, а вже згодом юнацької психіки.

З певного віку в мене почалися проблеми з батьками. В першу чергу, із татом. Він, будучи владною натурою, ніяк не міг звикнути до мого «не хочу» та «не буду». Вперше я твердо наважився сказати «не буду» у дванадцять років. Я просто припинив грати на тому клятому піаніно. Спочатку батько не міг зрозуміти, що ж це, власне, сталося! Чому його син — нормальний, здавалося б, син — насмілився сказати тверде «ні», беззастережно промінявши священні стакато і легато, благородні діези та бемолі, геніальні крещендо-дімінуендо врешті-решт на якісь ідіотичні альцгеймерівські посиденьки на лавочках з тупою навколорайонною потолоччю. Насправді, все це можна було легко пояснити: попросту я зміцнів фізично і десь на підсвідомому рівні став сам вирішувати те, чим мені займатися в цьому житті, а якщо хтось не згоден з моїми рішеннями, повторюю: я зміцнів фізично. Це сильно зіпсувало наші стосунки. Мама ж, яка ненавиділа мого батька (власне, як і він її), від того всього страшенно тішилась й починала цитувати Цвєтаєву, наче в той момент цитування Марини Іванівни мало пом’якшити наші з батьком взаємини. Але, тим не менш, з мамою я ще міг хоч якось віднайти спільну мову — і те все на тлі літератури.

Наша сімейка була ще тією!

Але не це головне.

Десь років у тринадцять я зрозумів, що весь світ поділяється або на підступних й користолюбних негідників, або на зацьковану, бідну й принижену лохмайстерню, тому я перейшов на бік, який мене, в принципі, вдовольняв повною мірою: на бік імені себе. Я став для себе хорошим, паїнькою, страждальцем й внутрішньо бунтарем проти системи, натомість всіх інших або відкрито зневажав, або зневажав потай. Моєю головною зброєю стали сирі яйця та наповнені водою презервативи.

Коли я залишався вдома один, наставав час, коли суспільство в особі пересічних людей починало платити за свої гріхи переді мною. На балконі з усілякого мотлоху робилася барикада, встановлювався дзот у вигляді двох стільців, і палкий борець за справедливість, невгамовний месник, бунтар та вигадник — себто я — запускав бездушний маховик правосуддя. Люди, які проходили повз будинок, поспішали у справах, по роботі, просто виходили прогулятися — всі вони отримували по своїх макітрах яйцями, презервативами з водою, картоплею, грудками землі з вазонів, помідорами. У те жбурляння я вкладав таку кількість ненависті й зневаги до суспільства, до тієї колективної несправедливості, яку воно випромінювало, що люди, в яких я влучав усім цим, не так відчували шкоду, заподіяну їхній одежі або волоссю, як мою підліткову ненависть, яка яєчним жовтком стікала їхніми обличчями. Вони відчували мою образу, яка червоними насиченими плямами залишалася на їхніх білих сорочках. У ті моменти я справді ненавидів усю цю покидь, яка складалася з людей. Натомість ще більше любив й жалів самого себе. Батько дивувався моїй любові до яєць, казав, що в мене щось з гормонами, маму непокоїло те, що вона почала знаходити в мене презервативи.

Назад 1 2 3 4 5 6 ... 43 Вперед
Перейти на страницу:

Чех Артем читать все книги автора по порядку

Чех Артем - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mirknigi.net.


Doc 1 отзывы

Отзывы читателей о книге Doc 1, автор: Чех Артем. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mirknigi.net.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*